Ти на світанні, сонце і дим.
Мало хто знає, що ж буде з ним.
Що буде завтра в юних думках.
В когось надія, а в кого страх.

(*)Гілля калин, похилилося.
Мама, кому ж ми молилося?
Скільки іще забере вона.
Твоїх дітей, не твоя війна?

Стали батьками, доньки, сини.
Все кольорові, бачили сни.
І цілували, руки брехні,
За тихі ночі віддали дні.

(*)

Так було добре, там і колись.
Там, де без поту і там де без сліз.
Тільки не було, в тому мети.
Я так не можу, а як зможеш ти?

(*×2)

Скільки іще забере вона?
Твоїх дітей...