Чому мені сниться, як знову і знову
Гуляєм з тобою по рідному Львову
Там пахне весною і сонце сідає
На березі річки, якої немає
І дивляться леви на тебе ласкаво
І варять бажання із запахом кави
І вільно на розі між пеклом і раєм
У Львові так просто своє не вмирає

(*)Є, є
Дихає місто весни моє
Є, є
Місто весни моє

Бентежне століття загоює рани
Ще до повноліття тут всі ветерани
Наповнене світлом минуле прощає
Чомусь тут ніколи не хочеться чаю
Не хочеться снігу, не хочеться слави —
Нехай дістається церквам з хоругвами
Ми просто з тобою удвох погуляєм
На березі річки, якої немає

(*)

Чому ми не можем забути про зливи?
Мабуть, для героїв ми надто вразливі
А стіни і леви нам не дозволяють
Розвіяти попіл, в якому ніяк не згасають
Ті сни, у яких я і знову, і знову
Гуляю з тобою по рідному Львову
Там пахне весною і сонце сідає
На березі річки, якої давно вже немає

(*)